Вередування в період адаптації

Вередлива дитина — джерело постійних конфліктів, неврозів і стресових ситуацій для дорослих. Вередування не на користь і самому малюкові: він стає нервовим, надто збудженим, через це з ним уникають контактувати однолітки. До того ж таке явище, як вередливість не просто неприємне, але й небезпечне, бо може перерости в серйозне захворювання. Батькам і педаго­гам важливо знати, якими зовнішніми виявами характеризується вередливість, у чому причина її виникнення, як запобігти пере­творенню її на рису характеру і як працювати з дитиною, щоб нівелювати це явище.

В українському педагогічному словнику вередливість тлу­мачиться як особлива поведінка дитини, що виявляється в недоцільних і нерозумних діях, необгрунтованому опорі вказівкам, порадам і вимогам дорослих, у прагненні наполягти на своєму.

Є об’єктивні фізіологічні причини вередливості. До них можна віднести:

- адаптаційний період, різку зміну звичного стереотипу життя;

- негативні впливи на дитячу нервову систему захворювань, перенесених матір’ю під час вагітності, зокрема інфекційних, а також приймання нею в цей період певних ліків;

- ускладнені пологи, зокрема застосування щипців;

- захворювання, перенесені дитиною, лікування антибіоти­ками, застосування наркозу;

- незадовільне самопочуття (короткочасне і тривале);

- перевтома, виснаження нервової системи та всього ор­ганізму;

- спадкова нервозність;

- нетривалий фізіологічний дискомфорт.

Випадки вередливості дітей частішають навесні, коли ор­ганізмові малюка бракує вітамінів, у період адаптації до нового режиму, нових умов життя: коли дитина починає відвідувати дитсадок, коли повертається в дитсадок після тривалих вихідних. Це можна спостерігати в дітей і наприкінці тижня, навчальної чверті або навчального року. У даному разі причина вередли­вості — перевтома. Вередливість може зумовлюватися перенесе­ним стресом, який є наслідком виснаження нервової системи. Тут важливо знайти способи зменшити нервове напруження й розумове навантаження: збільшити час перебування дитини на свіжому повітрі, збагатити її раціон вітамінами, надати у разі потреби своєчасну психологічну допомогу.

Нервозність, успадкована від батьків, — подвійно небезпечна, оскільки в таких сім’ях дорослі, зазвичай, не здатні створити умови для правильного виховання дитини, що тільки поглиблює її хворобливі нахили. Нервові діти надзвичайно вразливі: їх легко образити, роздратувати, їх характеризують підвищена тривож­ність і страхи, вони втрачають самоконтроль через найменші дрібниці.

У здорової дитини капризування може бути пов’язане з неусвідомленою потребою усунути фізіологічний дискомфорт. Так, малі діти, часто не усвідомлюючи, що вони просто голод­ні, виявляють надмірну дратливість. Тож досить нагодувати дитину — і вона заспокоїться. Аналогічною буде реакція, якщо малюка не поклали вчасно спати або розбудили, коли він ще не виспався. Отже, складаючи режим дня дитини, слід подбати про достатню тривалість нічного сну, а для дошкільнят і ослаблених дітей бажано передбачити ще й денний сон.

З народної мудрості відомо: після надмірного сміху бувають великі сльози. Це стосується і дитячої поведінки. Інтенсивні рухливі ігри, тривалі вияви позитивних емоцій, перегляд «гостросюжетних» мультфільмів, завелика кількість яскравих малюн­ків на виставці тощо забирають у малюка багато енергії. А це спричиняє нервове виснаження й зумовлює різкий перехід від радості до сліз, вередування. Найкращий спосіб уникнути такої ситуації — покласти дитину спати.

Здорові, енергійні діти часто вередують через брак рухової діяльності і необхідності тривалий час займатися одноманітною нецікавою справою. Причинами роздратування можуть також бути теплий або затісний одяг, значні перепади атмосферного тиску, наближення негоди, задушливе повітря в кімнаті тощо. Досвідчений педагог завжди може зрозуміти, чому дитина ве­редує, й усунути або принаймні пом’якшити дію об’єктивних чинників.

Примхливість, спричинена фізіологічним дискомфор­том, — нормальне явище, яке можна спостерігати в усіх дітей без винятку і яке не становить загрози, якщо дорослі вчасно на нього реагують. Проте якщо дозволити цьому вкорінитися, перетворитися на звичний стереотип поведінки, боротися буде надзвичайно складно.

Причини вередливості, зумовленої неправильним вихованням:

- копіювання поведінки іншої людини;

- неправильна спрямованість родинного виховання;

- тривале перебування дитини сам на сам із непосильними для маляти проблемами;

- невміння розподілити час та організувати своє дозвілля;

- відсутність інших шляхів для самоствердження та самореалізації;

- прагнення привернути до себе увагу;

- спроба розважитися.

Найлегше усунути вередливість, що виникла як наслідок копію­вання поведінки іншої особи. Це відбувається, коли в дитини не сформоване критичне ставлення до власних і чужих дій, а нато­мість розвинена схильність запозичувати, привласнювати елементи поведінки інших людей, які її чимось приваблюють. У цьому разі досить провести з малюком роз’яснювальну роботу.

Прорахунки у родинному вихованні бувають різноманітні. Деякі турботливі батьки намагаються виконати будь — яку дитячу забаганку. Дитина сприймає це як належне, і тому, коли її волю раптом виконують не одразу або несподівано у чомусь відмовля­ють, вона виявляє бурхливий протест (крик, сльози тощо). Якщо внаслідок таких дій малий отримує бажане, стереотип поведінки закріплюється, і здоровий та веселий малюк поступово стає нервовим і дратівливим. Такій дитині дуже важко адаптуватися до колективу й вимог освітнього закладу, особливо шкільного. Кожний малюк має знати не лише права, а й обов’язки, а отже має звикати до періодичних вмотивованих відмов на деякі свої прохання. Дитині треба показати, що плачем, криком та істе­рикою вона нічого не досягне.

На формування хибного стилю виховання в сім’ї можуть вплинути хронічні захворювання дитини. Співчуваючи малю­кові, дорослі часто прагнуть оберігати його від усього складного чи небезпечного. Намагаючись компенсувати фізичні страж­дання, відсутність товариства однолітків, хвору чи хворобли­ву дитину оточують надмірною турботою, виконуючи кожне її бажання. Поступово дитина починає сприймати свій стан як привілей, а іноді навіть вдається до симуляції, щоб його не втратити. Важливо, щоб батьки і педагоги вміли поєднувати розумну турботу з вимогливістю і створювали умови для творчої, конструктивної діяльності дитини.

Під оболонкою вередування іноді може ховатися дитяча роз­губленість перед непосильним завданням. Прагнення учителів гімназій і ліцеїв навчати дітей, спираючись на «зону найближчо­го розвитку» (за Л. Виготським), як і бажання батьків виховати дітей вундеркіндами, має бути в розумних межах. Небезпечно позбавляти малят радощів дитинства, бо все це позначатиметься на їхньому здоров’ї.

Невміння дитини розподілити свій час призводить до того, що вона постійно щось не встигає зробити, а отже нервує і ве­редує, набридає дорослим своїми примхами. Малюк не здат­ний організувати своє дозвілля. Структурування навчального часу та організація дозвілля — серйозна проблема у виховній практиці.

Нерідко трапляється, що дитина не може знайти продуктив­ного способу самоствердження в сім’ї чи дитячому колективі. Тоді вона намагається ствердитися, вередуючи серед близьких та однолітків. Іноді ж досить порадити малюкові прийнятний для нього спосіб ствердження власного «я», спрямувати його на конструктивну діяльність, і проблема зникає автоматично.

Отже, і в сім’ї, і в освітніх закладах на першому місці має стояти завдання — допомогти дитині знайти себе.

Вередування дитини може бути способом привернути до себе увагу дорослих членів сім’ї, якщо особисті турботи поглинають увесь їхній час. Батькам варто частіше замислюватися над роз­поділом свого часу. До цієї ж категорії примх належить капри­зування через ревнощі дитини до брата чи сестри, яким дорослі, на її думку, приділяють більше уваги. У цьому разі батьки мають подумати про усунення конкуренції за право на увагу. Причини тут можуть бути різні, тому єдиного рецепта розв’язання подіб­ної проблеми не існує. Дитина може бачити у вередуванні спосіб розважитися, якщо їй набридає одноманітність життя. При цьо­му малюка не обходить, які наслідки, позитивні чи негативні, спричиняють його дії.

Якщо урізноманітнити щоденну діяльність дитини, звичка вередувати зникне автоматично.